Звірошапки все більш популярні серед черкащан

Донедавна в’язані головні убори з вушками та мордочками були атрибутами винятково дитячої моди. Проте все частіше звірошапки у вигляді котиків, совенят, білочок, зайчиків ведмедиків та навіть героїв мультфільмів з’являються у гардеробі дорослих, інформує vikka.ua.

“Завжди викликають посмішки на обличчях. Батьки, буває, розповідають, що їхні малюки і сплять у шапках, бо не хочуть знімати. Дорослі ж на різних ярмарках теж цікавляться, часто просять сфотографуватися. Після того іноді купують”, – розповідає майстриня Аліна Свиридова.

Близько сотні таких головних уборів жінка зв’язала за останні два роки. Зараз її шапки вже мандрують всієї Україною. Всезагальними улюбленцями в її доробку є посіпаки та сови.

“Процес в’язання дуже затягує. Найголовніше – зробити мордочку,  спіймати той погляд, очі, носик, бровки. Я дивлюся на якийсь малюнок чи зображення тварини і намагаюся цей вираз передати. Але здебільшого сама стараюся придумувати героїв. А буває так, що запланую зайчика, а виходить котик. Таке враження, що гачок і нитки самі ведуть”, – розповідає майстриня.

А от для черкаської тележурналістки Євгенїї Підлісевич любов до “звірошапок” почалася рік тому, коли з друзями відпочивали у Львові. Там на ринку вона побачила цілий стенд із такими кумедними шапочками і не змогла встояти.

“Вибрала собі біло-рожеву сову. Цієї зими одягла її на катання на санках, і мені прийшла ідея зв’язати таку ж чоловікові – шапку-ведмедика. Потім був ведмедик Тедді, потім шапка для моєї собаки Стели, потім дитяча шапка для доньки подруги”, – зазначає Євгенія.

Ідея образу майбутньої шапки у неї завжди виникає спонтанно – без схем та креслень.

“Я овен за гороскопом, людина вогняна, швидко чимось запалююсь, проникаюсь, тому можу просто знайти десь схований і давно забутий клубочок ниток і почати в’язати – без схем, просто “на інтуїцію”. Не люблю рахувати петлі, притримуватися схем, в’яжу просто так, для задоволення, релаксу, заспокоєння нервів”, – пояснює журналістка.

Героїв для шапок їй підкидає саме життя.

“Найцікавіше вийшло з шапкою-білкою: ми з моєю подругою Світланою Пічугіною знімали в парку сюжет про “білкобум”, нашестя білок, і вона мені каже: ти ж в’яжеш шапочки, то й мені зв’яжи. Над образом довго думати не довелося – підкорювачці-годувальниці рудохвостих дісталася шапка-білка”,– додає Євгенія.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *