Суддя Верховного Суду: Я вірив у те, що конкурс буде чесним (ІНТЕРВ’Ю)

Минулого тижня відбувся Пленум нового Верховного Суду, де була встановлена дата початку роботи та обрано керівництво. Напередодні його проведення “Цензор.НЕТ” поговорив із суддею Євгеном Синельниковим, який працюватиме у Касаційному цивільному суді при ВС.

Донедавна Євген Синельников був помічником на громадських засадах позафраційного народного депутата Владислава Голуба. Допомагав йому на окрузі в Черкасах. До того працював адвокатом. Але, як сам зізнається, ще із 2012 року пробував стати суддею – проходив відповідну підготовку та здавав тести.  “Цензор.НЕТ” розпитав Євгена Володимировича про шлях до посади судді Верховного Суду та про майбутню  діяльність новоствореної структури.

“НЕ ПОТРІБНО “ДЕМОНІЗУВАТИ” СУДОВУ СИСТЕМУ, ОСКІЛЬКИ ТАМ Є ДОСТАТНЯ КІЛЬКІСТЬ ДОБРОСОВІСНИХ СУДДІВ”

 – Ви вже звикли до свого нового статусу?

– Я маю досить великий досвід роботи адвокатом, але не суддею. Тому остаточно поки що не звик. Тим більше, до статусу судді Верховного Суду (посміхається. – О.М.).

– Як взагалі змінилося ваше життя після призначення суддею Верховного Суду?

– Не скажу, що у сприйнятті реальності відбулися зміни. Але є певні складнощі щодо адаптації до нової роботи, а також із побутовими умовами. Я ж раніше жив у Черкасах. Родина поки що залишилася там. Дружина працює у прокуратурі й не має можливості швидко перевестися на роботу до столиці. А діти поки ходять до школи.

– Але ж ви все одно будете перевозити родину до Києва?

– Так, планую переїзд. Він багато в чому буде пов’язаний зі школою, щоб дітям було комфортніше.

– Що вам взагалі рідні сказали, коли ви вирішили піти на конкурс до Верховного Суду? Бо, насправді, це серйозні зміни – переїзд, новий статус, більший контроль навіть за приватним життям та прискіплива увага громадськості й преси.  

– Взагалі ми весь час намагалися поводитися коректно (посміхається. – О.М.). Я ж кажу – дружина працює у прокуратурі, тому контроль за поведінкою та заповнення декларації уже були присутні в нашому житті.

Звичайно, це моє рішення погоджено із родиною, оскільки я ще із 2012 року брав участь у процедурах відбору суддів, які проводилися Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Навчався у Національній школі суддів – проходив так звану спеціальну підготовку.  Тоді складав кваліфікаційний іспит і був зарахований до резерву кандидатів на посаду судді. Тому рух до цієї професії тривав увесь цей час. Я, до речі, формально досі перебуваю у резерві, оскільки він поки залишився у тому ж стані. Коли внаслідок проведення судової реформи відкрився такий шанс для адвокатів, я вирішив ним скористатися.

 

– Чи не виникало у вас сумнівів щодо чесності конкурсу до ВС?

– Я вірив у те, що конкурс буде чесним. Оскільки мав шанси на перемогу лише в цьому випадку (посміхається. – О.М.). Якби приймалися якісь непрозорі рішення, то навряд чи вони були б на мою користь.

– Багато хто із нинішніх суддів Верховного Суду найскладнішим етапом назвали практичне завдання – написання судового рішення. Ви та суддя Апеляційного суду Івано-Франківської області Надія Стефанів отримали тут найвищі бали. Як вам це вдалося? Бо суддям, зрозуміло, було легше, адже мають практичні навики.

– Це, можливо, має бути маленькою таємницею, як певне авторське надбання (сміється. – О.М.). Насправді тут далося взнаки те, що я проходив підготовку у Національній школі суддів (про яку вам говорив) та складав там екзамени. Там теж були завдання щодо написання судових рішень суду першої інстанції. Певне, мені вдалося відчути справу. Потрібно приділити увагу усім основним аргументам, які висловлюються з обох сторін, прийняти або спростувати певну позицію і достатньо обгрунтовано пояснити, чому саме так.

Я в цьому практичному завданні посилався на Європейську конвенцію про захист прав людини, на рішення Конституційного Суду і на практику Верховного Суду.

 

– А як пройшли психологічні тести?

– Ми до цього конкурсу ніколи не здавали ці тести. Для нас це було новим, а також достатньо складним випробуванням, тому що вони тривали цілий день. Мали таке значне навантаження. Потім годину тривала співбесіда із психологом.

– Які враження у вас залишилися від співбесіди Вищої кваліфікаційної комісії суддів?

– Це була надвідповідальна співбесіда. Зрозуміло, що психологічне навантаження та хвилювання були величезними. Тому що могло пролунати будь-яке запитання, на яке було потрібно дати пристойну відповідь, яку почують не тільки члени Вищої кваліфікаційної комісії, а й усе суспільство, бо йшла пряма трансляція. Тому, звичайно, я хвилювався.

– А із Громадською радою доброчесності складнощів не було?

– Ні, не було. До мене вони претензій не висловлювали.

 

“ЯКЩО ІСНУЄ ДУМКА, ЩО 20 ТИСЯЧ СПРАВ БУДУТЬ РОЗГЛЯНУТІ ЗА ТРИ МІСЯЦІ, ТО ЦЬОГО НЕ ВІДБУДЕТЬСЯ”

– Нині лише по цивільній юрисдикції до Верховного Суду має перейти близько 23 тисяч справ. Як справлятися із такими обсягами?

– Є така проблема. Працювати нам буде дуже-дуже важко. Ми це усвідомлюємо. Звичайно, розраховуємо на певні процесуальні особливості, які вводяться новим Цивільним процесуальним кодексом.  Розраховуємо на те, що Велика палата, яка буде сформована із суддів усіх чотирьох касаційних судів за участі голови Верховного Суду, виробить усталені правові позиції по тих питаннях, які були спірними. Це сприятиме однозначності практики правозастосування. Тоді Касаційний цивільний суд певні нескладні справи зможе розглядати у більш спрощеному порядку. Або взагалі відмовляти у відкритті касаційного провадження, якщо на то будуть підстави, уже посилаючись на практику самого ж Верховного Суду, щоб і учасникам процесу було зрозуміло, що таке питання вже досліджувалося. Тому якщо сторона звертається до касаційної інстанції із подібним питанням, а апеляційний суд вирішив дану справу у відповідності до правової позиції, сформованої ВС, то йому немає необхідності знову переглядати цю справу.

Також сподіваємося на хорошу комунікацію в колективі, щоб практика була сталою та єдиною. Ще розраховуємо на професійний апарат, який буде допомагати.

– Говорять, що через різні погляди адвокатів, науковців та суддів, які потрапили до ВС, уже виникають певні розбіжності. Це не зіграє злий жарт?

– Зараз існують певні дискусійні питання. Наприклад, пропонується розробити єдину структуру судового рішення касаційної інстанції. У колишніх адвокатів, науковців та суддів може бути різне бачення з цього приводу. Але будуть працювати робочі групи із розробки тих питань, які уже порушувалися та стали дискусійними. Їхня робота буде відкритою. Будь-який суддя завжди може приєднатися до цього процесу. Думаю, ми всі знайдемо спільну думку.

– Суспільство покладає великі сподівання на новий Верховний Суд. Що може завадити його потужному старту? Є тут якісь “підводні течії”?  

– Те, про що ми вже говорили – величезна кількість справ. Навіть іноземні фахівці визнають, що за такої кількості дуже важко продукувати якісні рішення. Якщо у суспільстві існує думка, що 20 тисяч справ будуть розглянуті за три місяці, то цього не відбудеться. Це просто неможливо. Хочеться на перший план висувати якість. Думаю, певні справи будуть відразу передаватися на розгляд Великої палати, щоб була сформована стала практика та зрозумілі правові позиції.

Звичайно, ми розуміємо, що суди нижчих інстанцій чекають твердої практики…

– Ви для них маєте бути взірцем. Якщо тут не вийде, то навряд чи варто розраховувати на покращення роботи нижчих судів.

– Так. Тим паче, є питання стосовно застосування нових процесуальних кодексів. Проблеми існують. Але потрібно працювати.

Фото ЦЕНЗОР

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eighteen + 5 =