Оксана Міхновська:” Перш за все у Золотоноші треба змінити медичну сферу”

unnamed46Оксана Міхновська, власниця меблевої фабрики «МіХ» у Золотоноші, розповіла «Вчасно» про своє підприємство, тернистий шлях до мрії від поїздок у Польщу за меблями, і аж до власного виробництва, й про те, яких змін потребує місто. 

– Розкажіть, будь ласка, як Ви починали свій бізнес?

– Ми з 1996 року на ринку. Зараз у нас черга на меблі, а колись починали з нічого. Це були 90-ті, роботи у нас з чоловіком не було, а наші друзі їздили у Польщу, возили звідти меблі. У них поламався автомобіль, попросили нас допомогти привезти 5 комплектів. Ну що ж, нам цікаво, поїхали, а в Польщі – такі меблі! І взагалі – таке життя! Нам по 20 років, ми в іншій країні, довкола все таке гарне, а вдома все ніяке. Виявилося, що існує інше життя. Привезли ми ті 5 комплектів, заробили «страшні» гроші – 100 доларів, потримали в руках долари, це було щось надзвичайне. Ми раніше тільки цибулю й абрикоси продавали, я на шовковому  комбінаті працювала, чоловік тільки закінчив інститут, «агрономку», статків ніяких, двоє дітей. Є тільки кохання й бажання працювати, більше нічого.unnamed-228

– Як Вам вдалося налагодити власне виготовлення меблів?

– Ми познайомилися з директором меблевої фабрики в Жешеві, він нам показав, як це робиться в цехах. Ми подивилися, Боже, та там же нічого робити: пружинний блок поставив, поролон купив, три дошки, і готово, ті ж гроші, зате не треба нічого з Польщі везти. Ми взяли в оренду старий столярний цех, страшний, замучений, самі його побілили. На роботу взяли таких же простих людей як і ми, нашого віку. Спочатку купили у Вільхах дерево, на пилорамі розпиляли, і так почали робити дивани. Спочатку ми робили тільки м’які меблі, а стінки й кухні возили з Польщі. Знову ж, кухня має стандартний розмір – 2 метри. І ми вирішили поїхати на іншу фабрику й подивитися, як робляться такі меблі. Подивилися, купили якісну ДСП, не гіршу, аніж у Польщі, розпиляли: виявляється, це просто, простіше, ніж м’які меблі. Спочатку собі зробили меблі, потім рідним, мамі й свекрусі, тоді замовлення з’явилися. Це дуже цікаво, як виявилося, спочатку було просто ДСП, а вийшли красиві меблі – це був шедевр на той час. Нині потрохи освоюємо нові технології, беремо участь у виставках. Син взявся за модернізацію, малює клієнтам макети замовлених меблів на комп’ютері.

– У Вас дуже цікавий логотип. Що він означає?

– Поєднали прізвища Міхновська й Мікстер, і вийшло 3 букви «МіХ – ми робимо все». Оці два оранжеві прямокутники в нас на логотипі, це ми сфотографували  крісла, які лежали в нас на причепі, коли ми везли їх з Польщі. Наш логотип символізує що треба все робити обережно, акуратно, з цієї гармонійності, в принципі, складається життя, меблі.

– А як Ви потрапили в Золотоношу, адже Ви з Черкас?

– На той момент ми жили в Черкасах. Потім куми кажуть «ви нам допомогли, але з Черкас повинні поїхати, бо ви нам конкуренти». Ну так, по совісті, вони нам показали як це робиться, і ми переїхали у Золотоношу. Зробили, як пообіцяли кумам, і досі з ними спілкуємося. Меблеві фабрики «Блесс», «Раміра», «Бліх» – це наші куми. Слава Богу, що ми поїхали, тепер ми в невеличкому місті, де нас усі знають.

– В чому Ваша родзинка?

– Наша фабрика має особливість – ми робимо усі види меблів, в тому числі, будь-які нестандартні меблі – 1,85 м на 2,30 м, чи 4 на 2 м – нема проблем. Якщо нас «запустити» у офіс чи квартиру, ми зробимо все – і диванчики, й пуфики, й двері-купе, й офісні меблі, й шафи-купе.

– Як балуєте клієнтів? Даруєте подарунки, даєте знижки?

– Роздаємо нашим клієнтам, які в нас багато замовляють, подарунки. Паски даруємо на 25 травня, і їм приємно, що не треба паски купувати, бо «МіХ» подарував. Даруємо також шампанське. Всі клієнти отримують дисконтні картки, коли купляють щось на 3 тисячі гривень. До нас приходять клієнти і кажуть, «у вас тут така красива червона кухня, а в мене стоїть уже 20 років вільхова і не розпадається, але набридла, що робити?» – ми можемо замінити фасад і ручки – меблі будуть нові. Якщо хочуть – можемо перепиляти і переробити меблі безкоштовно, зробити нову кухню із старої нашої. На все даємо 2 роки гарантії, якщо щось порвалося – заберемо й самі все зробимо. Місто маленьке, всі всіх знають, людям це приємно. Надаємо дисконтну карту після того, як клієнт купив товару на 3 тисячі гривень. Якщо на 30 тисяч, знижка 10 %. Учасникам АТО – 10% знижка, доставка безкоштовна, вони хочуть зручностей після окопів, то ми їм допомагаємо. В нас у магазині усі жінки приблизно одного віку, у всіх діти саме 25 років, саме військовий вік… Намагаємося говорити з хлопцями, які звідти прийшли, допомагати одне одному, чим можемо. До нас приходять дружини цих хлопців із дітками, молоді сім’ї АТОвців. Тут нове життя для цих людей, їм важко адаптуватися, вони на все злі. Адже тобі 25, життя тільки починається, а по тобі стріляють.

Mihnovska_2– Останнім часом у людей знизилися доходи. Чи це вплинуло якось на Ваші продажі?

– Звісно, доходи не дуже, але загалом у місті покращилася ситуація, завдяки закону про те, що всі місцеві гроші мусять на місцях і лишатися. Перш за все, люди вирішують дати ці гроші на що-небудь для дітей. Саме зараз ми міняємо у школах і садочках меблі, яким по 30-40 років, вони страшні, ні на що несхожі. Тепер, вперше за 20 років, на це з’явилися кошти. Раніше я возила іграшки з Польщі своїм дітям, захопилася і відкрила іграшковий магазин. Так от, нещодавно у нас купляли іграшки дитсадки, бо завдяки цьому закону в них теж з’явилися гроші. Приємно, коли відчуваєш, що ланки, яка вкраде ці гроші, немає.

– Ви приїхали в місто в 1996 році. Як місто змінилося відтоді?

– В 96-му році ми приїхали в Золотоношу, і мені було соромно, що я тут живу. Мені не було куди своїх друзів запросити, хоча ми двокімнатну квартиру знімали в центрі. Коли ми тільки проїжджали через це місто по дорозі в Польщу, я казала «тут або пилюка, або грязюка, не буває нормальної погоди». Летіла невідомо звідки та пилюка, ніколи нічого не прибиралося. Але з часом усе змінилося, багато в чому завдяки міському голові Віталію Войцехівському тепер нам не соромно тут жити. Моя дочка навчається у Франції, ми повели її друзів до фонтанів, у Алею троянд, пройшли повз швейну фабрику, там гарний асфальт. Вечір, все світиться, фонтани б’ють – це було прекрасно. Зник запах очисних споруд у центрі, тепер у центрі можна сісти в кафе й не чути цей ганебний запах. Весь секрет у тому, що міський голова зібрав гарних людей довкола себе.

– Ви сказали, дочка навчається у Франції?

– Так, вона потрапила туди завдяки своєму розуму. Три роки провчилася в Києві, і це неправда, що не можна туди вступити без хабарів, я ні копійки нікуди принципово не платила. Вона краща на курсі, за програмою поїхала до Франції, вчиться у Сорбонні на четвертому курсі. Працює, викладає мову українцям за кордоном. А син хоче продовжити нашу справу, живе в Золотоноші. Він – начальник цеху.

– Ви балотуєтеся на виборах у Золотоноші. Розкажіть, будь-ласка, що хочете змінити в місті?

– Перш за все хочу, змінити медичну сферу. Вона в нас просто страшна. Хто не прийде до нас – кажуть, що це не лікарі, а вбивці. Якщо немає 20 чи 50 грн, на тебе навіть не подивляться. 4 роки тому мій кращий друг помер на футбольному полі. Йому не надали кваліфіковану допомогу, а потім після смерті йому відкрили серце – а там треба було просто вколоти адреналін вчасно. Зробила ця людина багато, а зробила б ще більше, йому було всього 37 років. І таких випадків багато.

Молодь каже, що в місті немає куди піти, крім бару. В нас є що і де будувати, але все це потребує грошей, меценатства. В нас є волейбольні і футбольні майданчики, стадіон, а центрі міста просто проситься парк. Адже не серед кожного міста тече річка. Поряд міг би бути спорткомплекс, бігова доріжка, ресторанчики. Треба пояснити людям, що треба з чогось починати, залучати по 100 гривень, по 1000, залучати підприємців, хай дають, хто скільки зможе. Це все для дітей і онуків. В Піщаній, наприклад, є спорткомплекс, але з такою кількістю жителів вони його не приведуть до ладу. З нашою владою ми б побудували багато, хоч би ще на пару строків лишилася ця влада. Класно прийти до мера і сказати: а давайте оце зробимо – а він: «звісно давайте, будем робити». Коли бачиш, що гроші не крадуться, це дуже надає наснаги.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × two =