Кредитні спілки: як зробити їх основою розвитку громад в Україні

Провідники децентралізації поки що не враховують потужний інструмент, який працює у всьому світі.

— Нові українські громади мають шанс на сталий і безпечний розвиток лише із кредитними спілками, — переконана моя співрозмовниця, Марина Гур’янова, кандидатка у депутати по 195-му виборчому округу (Черкаська область), фінансистка і громадська діячка. — Так, об’єднані територіальні громади і тепер можуть залишати собі більше коштів і господарювати, не озираючись на область або столицю, але це ще не все. Розвиток громадам можуть забезпечити кредитівки — каси взаємодопомоги. Також варто навчати фінансової грамотності, зокрема жінок, бо це забезпечує основу розквіту спільнот. Проте, аби це все працювало ефективно та безпечно для всіх учасників процесу, держава має прийняти нове законодавство, яке почне регулювати та підтримувати роботу кредитівок. 

Цій тендітній брюнетці важко приховувати свої емоції, коли вона починає говорити про справу свого життя — кредитну кооперацію в Україні. Вона тут же внутрішньо загорається, і у цей момент саме і переймаєшся її щирою переконаністю у тому, в що вірить вона сама.

— Я іду самовисуванкою, — пояснює Марина. — Хоча були політичні сили, які готові були мене підтримати, проте жодна з них не розуміє нагальності питань, які стали важливою частиною моєї програми. Чому треба відродити добре ім’я кредитних спілок? Як це допоможе селянам подолати бідність та економічний занепад? Для мене важливо, щоб про це заговорили. Про кредитну кооперацію, про відновлення довіри до кредитних спілок, які держава буквально кинула 10 років тому, під час фінансової кризи, і про відновлення справжнього мікрокредитування.

Керівник кредитної спілки у недалекому минулому, а нині — активна громадсько-політична діячка, Марина Гур’янова переконана, що Україні необхідно прийняти нове законодавство, яке би якісно нормувало роботу кредитних спілок та створило передумови для створення кооперативних банків. Гарантування їхньої роботи на рівні держави, так, як це зроблено для банків — також є необхідною складовою відродження довіри до цього сектору.

— Я буду ініціювати прийняття нового законодавства, яке забезпечить обов’язкову прив’язку кредитних спілок до Фонду гарантування внесків фізичних осіб. Таку підтримку мають банки. Тільки так ми зможемо відродити кредитну кооперацію. Бо саме вона може стати основою відродження сіл, громад, довіри та взаємодії, зможе забезпечити всім охочим селянам робочі місця, — пояснює Марина.

— Ми втратили роки з часу фінансової кризи і падіння курсу гривні, протягом яких можна і потрібно було вживати реальні, а не популістські кроки. Вони б заклали основу для громад «знизу». І не доводилося би «децентралізовувати» згори, — пояснює кандидатка.

Загальні збори кредитної спілки «Самопоміч» (Нью-Йорк), березень, 2019 рік

“Довгограючі” наслідки кризи 2008-го

Фінансова криза, яку пережила Україна десять років тому, назагал лишила у медійному просторі лише стереотипні згадки про долар по 5-8 гривень. При цьому ЗМІ ретельно обходять реальні наслідки кризи, тобто фактичний переділ фінансового ринку. Адже на той момент держава узялась рятувати тільки банки, абсолютно проігнорувавши інші фінансові установи — кредитні спілки. Це ще одна прихована проблема взаємовідносин держави і суспільства, про яку нині не прийнято згадувати: випробування людей, які були вкладниками, позичальниками та колективами кредитних спілок. Вони, окрім втрати коштів, виявилися ще й винними в очах у свого ж власного оточення через “неправильний” вибір.

Професійна діяльність Марини Гур’янової розділяється на – до кризи 2008-го та після. “До” вона була засновницею і керувала кредитною спілкою, “після” – поступово прийшла до громадсько-політичної діяльності.

Кредитну спілку “Фенікс” Марина вибудувала за прикладом традиційних кредитівок — це була розширена каса взаємодопомоги, яка займалась, насамперед, кредитуванням під конкретні програми, які, зокрема, створювали джерела прибутку, а не слугували винятково задоволенню споживчих забаганок.

КС “Фенікс” працювала в усіх районах Черкаської області та ще у трьох обласних центрах, мала плани на подальший розвиток.

– З вересня 2008-го, саме перед фінансовою кризою, ми почали кредитувати за технологією соціального розвитку “знизу” Нобелівського лауреата Мохаммада Юнуса, а саме — кредитування через кругову поруку в селах. Тобто, якщо хтось у селі брав позику, відповідальність за її вчасне повернення несли усі, — пригадує Марина. — Кредитна спілка видавала не лише гроші, а часто безпосередньо корів-нетелів: це були високопородні тварини, які згодом давали приплід. Також ми, спільно з партнерами, навчали людей, як за ними доглядати, як продавати продукцію, де шукати тих, хто придбає молоко, як об’єднатися в кооперативи задля більш ефективного оподаткування та виробництва молока. При цьому тварини були застраховані. Тому якраз на початок кризи ми таки винайшли той механізм видачі кредитів, який був корисний для позичальників та безпечний для вкладників.

Фінансову кризу керівник кредитної спілки та її колектив зустріли готовими до найнесподіваніших поворотів, — мали якісний кредитний портфель, постійну комунікацію з вкладниками, були членами двох Асоціацій, страхували внески у польській страховій компанії.  Не розраховували на підтримку з боку держави, хоча, розуміли, що вона має бути, за прикладом аналогічних систем інших країн. Оскільки, якщо є орган, який контролює такі інституції, логічно в кризу давати систему підтримки ліквідності. Також у “Фенікса” в планах було часткове заміщення “дорогих” внесків вкладників кредитними коштами від голландської кредитної спілки “Ойкокредит”.

Проте виявилося, що, грати за правилами у хаосі, означає — приректи себе на програш у постійних нерівних боях. Для вкладників “Фенікса” в якийсь момент перестала існувати різниця між кредитними спілками. Особливо, якщо їх внески були у декількох кредитівках, більшість з яких з перших днів кризи перестали існувати. Паніці вкладників важко було протистояти, адже люди відчайдушно хотіли повернути кошти тут і зараз.

Але керівництво “Феніксу” не сиділо, склавши руки. Вони спілкувались з вкладниками, переважно особисто, під час багатьох поїздок по філіях. Також пояснювали, як працює спілка, де вона бере кошти і як вони видані. Марина постійно підтримувала колектив морально, бо у працівників через напруження просто сдавали нерви. Паралельно велася акивна робота із позичальниками, які прострочували кредити або припиняли виплати через відсутність фінансових надходжень. Довелося також звертатися і до суду, на що до останнього складно було наважитись.

І одна у полі  — воїн

Марина продовжувала цю боротьбу на декілька фронтів до 2011 року. За цей час вона зареєструвала фінансову компанію, аби отримати рефінанс за правилами Нацбанку; майже придбала банк під ЄВРО-2012. Все — з тією ж метою: отримати рефінансування від держави. Для відновлення роботи кредитної спілки, виконання зобов’язання перед вкладниками і продовження розвитку сільської місцевості, аграріїв та фермерів були використані усі передбачені чинним законодавством варіанти.

У 2010 році “Фенікс” таки отримав довгоочікуваний кредит від “Ойкокредит”. Тільки перший транш. Отримати другий завадило закінчення ліцензійних термінів. І у колективу вже вичерпався колосальний запас витримки.

Довелося і зіткнутися з відвертою корупцією з боку чиновництва як у Держфінпослуг, так і у Нацбанку. Від співпраці з останнім спілці довелося відмовитися через неприховане вимагання захмарних відкатів.

— І в цьому суцільному процесі боротьби я зрозуміла, що економічні способи за виживання кредитно-кооперативного руху не працюють, що боротьбу за свідомість та розуміння людей слід переводити у громадсько-політичну сферу. Власне, протягом активної фази боротьби був один пікет під Кабміном 9 вересня 2009 року. Але системні протестні акції просто вже не було ресурсу — ні внутрішнього, ні фінансового. Та й глибинні причини ситуації мали не тільки економічний характер: люди просто розучилися довіряти один одному, — переконана Марина. — Я знаю, що зробила все можливе і неможливе, щоб здолати ці проблеми самотужки. Але вистояти проти державної безвідповідальності у сфері регулювання фінринку — на той момент було просто нереально.

— Зізнаюся, я вийшла з цієї “війни” з купою особистих травм, зрад, в тому числі близьких мені людей, та величезними особистими боргами.Тому що боролась до останнього. І вже зі своїх особистих підприємницьких активностей, після згортання роботи спілки, я продовжувала виплати по борговим зобов’язанням.

Нині я чітко усвідомлюю,  що має бути дієвий закон та відповідні інституції підтримки кредитних спілок.  За 10 років по кризі народні депутати так і не змогли прийняти жодного закону, який би встановив нові, чесні, прозорі та безпечні правила гри для перезавантаження роботи кредитних спілок. Не вирішені проблеми з вкладниками тих спілок, які ніколи не повернуться до своєї діяльності… Хоча це прямий обов’язок держави, бо саме держава видавала “пачками” ліцензії на залучення внесків кредитним спілкам, які не кредитували. І саме держава допустила їх розвиток та недотримання елементарних прав учасників сектору.

Прикро ще й те, що на початку кризи з держбюджету було виділено понад 200 млрд. грн. для підтримки  банківської системи, та ще мільярди  протягом подальших років через рефінансування. Кошти ці були видані банкам, яких вже давно немає  “в живих”. При цьому ані копійки не було надано для підтримки кредитно-кооперативної системи. Держава так і не посприяла появі “традиційних” кредитних спілок.

Зараз я розумію, що ця допомога таки мала бути саме від держави. Але чиновники, обравши винятково каральну позицію, не допускали навіть думку про можливість такої допомоги серед учасників ринку шквалом нескінченних перевірок, розглядів справ та скарг. Одиниці серед кредитівок ризикували захищати себе.

Зустріч з Марсі Капчур, конгрес-вумен США, яка обирається від Штату Огайо з 1983-року, має українське коріння та підтримує започаткування органічного землеробства (проект «Зерна надії»). Вашингтон, березень 2018 рік

Як мають працювати кредитні спілки?

— У поїздках іншими країнами, я бачу, наскільки потужними фінансовими інструментами є кредитні спілки в США, Канаді, Ірландії, Нідерландах, — ділиться Марина. — Зокрема, українські діаспорянські кредитівки допомогли згуртуватися, вижити, а згодом і стати на ноги нашим землякам за кордоном у Канаді та США. Наразі це — потужні фінансові структури з мільярдними оборотами та підтримкою держави, хоча починалось все також з малого. Зараз вони вирішують складні соціальні завдання, власне, займаються соціальним підприємництвом, а з прибутку, за рішенням загальних зборів членів спілки, підтримують культурні проекти своєї громади. Також вони допомагають Україні під час війни, підтримуючи найрізноплановіші проекти: від ветеранів і переселенців до гуманітарної допомоги та книговидання.

За радянських часів кредитівки заборонили, бо вони, як мова, — частина національної ідентичності. Українці у критичних ситуаціях здатні до самоорганізації, конструктивної взаємодії і допомоги тим, хто найбільш цього потребує. Доказ — Майдан і активний розвиток волонтерського руху.

У нас дуже багато в цьому плані втрачено — зокрема, часу і довіри. На відновленні якої й потрібно сконцентруватися. Це дійсно варте зусиль як з боку держави, так і з боку ЗМІ та самих кредитних спілок.

З 2015 року я — в громадському секторі, працюю в соціальній та політичній журналістиці, з переселенцями та новоствореними громадами, з місцевою владою. І бачу, що реформа децентралізації — це добре, але в кожній громаді є гостра потреба в тому, аби там запрацювали як кредитні спілки, так і кооперативні банки. Бо громади потребують системного мікрофінансування ініціативних людей та їхніх проектів. Фінансування потрібне для дрібних фермерів, для розвитку зеленого туризму, вирощування органічних овочів та фруктів. А кошти є у більшості громад всередині, проте вони потребують механізму їх дієвого та безпечного взаємообміну на користь загального розвитку.

І, до речі, я особисто ризикнула би запропонувати запровадження суто жіночих кредитівок. Це звичайна статистика, як у європейських страхових компаній, вони охочіше укладають договори із жінками, які є значно обережнішими та добросовіснішими водіями. Проаналізувавши кредитний портфель “Фенікса”, скажу таке: практично у 100% видані жінкам кредити добросовісно поверталися без затримок у виплатах. Хай там що, але жінки, які брали у нас кредити або були поручительками чоловіків, дотримувалися графіків виплат. А також охоче навчалися розпоряджатися фінансами, своїм часом і зусиллями більш ефективно.

Саме про це я доповідала  минулого року в ООН. Про це говорила і цього року, під час поїздки до ООН та відвідування великих кредитних спілок діаспори. Нам готові допомагати і вже роблять це прямо зараз, але змінити законодавство — тільки наша відповідальність.

Не грантами єдиними

Саме тому  Марина Гур’янова вирішила сконцентруватися на громадській діяльності, налагодженню діалогу між громадами і державою, захисту прав жінок та підтримання жіночих ініціатив.

— Вважаю, що діалог потрібен на усіх рівнях. З людьми необхідно говорити і пояснювати, що вони можуть зробити самі, за що відповідальні вони, а за що відповідальна влада. І владі так само треба багатократно пояснювати позицію і потреби громади. А для запровадження серйозних системних змін необхідно змінювати закони і вибудовувати механізми їх запровадження, — переконана Марина.

— Своє завдання в розрізі відродження кредитної кооперації я бачу через внесення нового комплексу законопроектів, які перезапустять ринок кредитної кооперації. До розуміння необхідності системних змін я йшла дуже довго. Такі питання не вирішуються точково, грантами, діяльністю окремих неурядових організацій. Тут мають бути здійснені саме системні зміни, і вони можуть прийти тільки з боку законодавчого органу та політичної волі, і провідником цих змін має бути хтось, настільки ж замотивований, як я, — посміхається. — Це саме ті зміни, які закладуть міцний фундамент для розвитку сильних громад, як об’єднаних територіальних громад так і міст. Бо тільки сильні — є силою нашої держави.

Довідка

Становлення кредитних спілок як самостійних фінансових утворень відбувається в непростий для економіки України час. Нині населення, особливо економічно активна його частина, добре усвідомили, що необхідно шукати різні форми соціального самозахисту.

У цьому контексті кредитні спілки чи не найбільше відповідають принципам соціально орієнтованої економіки, заснованим на засадах взаємодопомоги. Де, наприклад, на сьогодні можна взяти кредит у кілька тисяч гривень, аби започаткувати власний бізнес?

Відомо, що комерційні банки таких позичок не дають. Ці фінансові проблеми людина може вирішити, ставши членом кредитної спілки. Адже головною метою діяльності кредитної спілки є фінансовий і соціальний захист своїх членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування, фінансової підтримки підприємницьких ініціатив і надання інших фінансових послуг. Тобто кредитна спілка — це каса взаємодопомоги, діяльність якої ґрунтується на суто ринкових відносинах.

Українська кредитна кооперація має складну й трагічну історію. До Першої світової війни в західних і східних українських землях кредитна кооперація набула великого поширення, полегшуючи життя простого народу. Після Першої світової війни, революції 1917 року та громадянської війни українські землі знову були поділені: 77,3% української території із 75% населення увійшли до складу Радянського Союзу, 18,1% території з 20,6% населення – до складу Польщі, відповідно 2,1% та 2,8% – до складу Румунії і 2,5% та 1,6% – до складу Чехословаччини.

В областях, які увійшли до Радянського Союзу, кредитна кооперація була ліквідована.

У західних областях кредитна кооперація продовжувала інтенсивно розвиватись аж до 1939 року, коли й ці землі були приєднані до Радянського Союзу. Але багато українців потрапило до еміграції і в США, Канаді та Австралії створили 56 українських кредитних спілок, які об’єднали понад 139 тисяч членів українського походження і мали більше 1,6 млрд дол. кооперативного капіталу. Кредитні спілки стали фінансовою базою українців у діаспорі, допомогли їм вижити в країнах поселення і зберегти свою національну самобутність.

Після проголошення незалежності України, 1991 року, українці з діаспори вирішили повернути народові України після 70 років забуття кооперативну ідею фінансової самодопомоги і таким чином допомогти йому поліпшити своє життя.

Джерело: http://fin.fem.sumdu.edu.ua/images/My_files/Fin_Services/Part7.pdf

 

Автор: Галина Березенко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *