Гендиректор Національного музею історії України Тетяна Сосновська: Я би радила поїхати в Батурин

Керівник Національного музею історії України Тетяна Сосновська в інтерв’ю УНІАН поділилася останніми подробицями щодо ситуації з незаконною спорудою УПЦ МП біля Десятинної церкви, розповіла, що таке музейний сепаратизм, що в нашій історії приваблює іноземців, чи ходять до Музею політики і як зробити музей успішним та модним, не підвищуючи ціни на квитки до рівня європейських.

Нещодавно неабиякий резонанс викликала ситуація навколо так званого Десятинного монастиря УПЦ МП (а, насправді, – звичайного незаконного МАФа), з якогось дива збудованого біля Десятинної церкви на території Національного музею історії України. Замість того, щоб дати чіткі відповіді на питання: чому релігійна організація у світській державі має настільки високі преференції, що може отримати дозволи у столичної влади і чиновників Мінкульту, щоб будувати там, де будувати нічого не можна, міністерські бюрократи крайнім виставили… Національний музей історії України.

Мовляв, МАФ Московського патріархату розташовано на території музею, то нехай музей і готує позови до суду… Щоб розібратися у ситуації УНІАН звернувся до генерального директора Національного музею історії України Тетяни Сосновської. Вона очолила заклад нещодавно – у лютому 2015 року, а до того 22 роки працювала в Літературно-меморіальному музеї-квартирі Павла Тичини, адже є родичкою поета (її прабабуся Пелагея була найстаршою його сестрою).

В інтерв’ю УНІАН Тетяна Сосновська розповіла, чому вимушена розбиратися з церковними діячами, про загальні проблеми музейних фондів, особливо щодо тих музеїв, які опинилися на непідконтрольній Україні території Криму та Донбасу, розповіла, що найбільше вражає іноземців в Музеї історії України та як зробити музей успішним та модним, не підвищуючи ціни на квитки до рівня європейських.

Ситуація навколо споруди УПЦ МП біля Десятинної церкви викликала у суспільстві неабиякий резонанс. Міністерство культури очікує, що саме ви подасте позов до суду про відновлення права музею користуватися земельною ділянкою…

Міністерство культури не очікує, воно зобов’язало Музей подати позов до суду про усунення перешкод користування земельною ділянкою. Ми отримали обов’язкове до виконання окреме доручення, підписане Тамарою Мазур (заступник міністра культури, – УНІАН).

Але ж не Музей виділяв земельну ділянку під релігійний МАФ?

Чому Міністерство культури вирішило, що замість органу управління, який уповноважений на охорону культурної спадщини (особливо в зоні ЮНЕСКО) і замість місцевого органу влади КМДА, власника землі, це маємо зробити ми – я не знаю. Будемо вважати, що це наша висока місія. Зрештою, факт того, що незаконних споруд на території не має бути, не суперечить позиції музею.

Ви вже почали збирати документи?

Звичайно. Ми відправили перші запити до Міністерства культури з проханням надати документи, які стали причиною прийняття в 2012 році судом рішення, що надало право власності релігійній громаді на 60 квадратних метрів МАФу (так було сказано у рішенні суду). Минулого тижня керівники прокуратури Києва нам пообіцяли всіляко сприяти отриманню документів, які повинні лягти в основу нового позову. Наші юристи вже почали його готувати.

Ви не боїтеся брати участь у протистоянні, враховуючи, що представники церкви вам погрожували?

Усі погрози були давно, два з половиною роки тому, а ми ж працюємо в музеї історії, для нас все, що було вчора – вже історія. Якби був страх, мені треба було ще тоді злякатися, скласти руки й сказати, що я безсила. Я вирішила йти далі. У мене не страх зараз, а відчуття образи за те, що високі керівники, не засвідчуючи політичної позиції, знайшли жінку, яка має виконати обов’язок замість них.

Жінку, на яку полетять стріли  з усіх сторін. Але я знала, що «стріли полетять», і зараз відійти в бік було б негідним. Тож, повторюсь, страху немає, але є нерозуміння і внутрішня образа, які, тим не менш, не повинні позначитися на діалозі з моїми керівниками.

Національний музей історії України приємно вражає потягом до європейських стандартів та практик, наприклад, тут є пеленальний стіл для немовлят, кав’ярня тощо… На які музеї ви рівняєтеся?

Власне, чому я прийшла сюди працювати. У 2014 році, після Майдану, коли статистика говорила, що значно більше людей пішли в театри, на концерти, в книгарнях збільшилася кількість продажу книжок, у нашому музеї кількість відвідувачів різко впала. Музей історії України, який повинен кожному показати його особисту важливість і причетність до історії, не працював. Мені запропонували очолити цей музей, і спробувати оживити інтерес аудиторії.

Я не готова вам сказати про кількість відвідувачів зараз, бо не встигла взяти дані. Я лише, як математик, оперую цифрами. 2014 рік дохід музею склав 840 тисяч гривень. Мене призначили в лютому 2015 року. За 2015 рік дохід склав 1,4 млн гривень, у 2016 – 2,5 млн гривень, а в 2017 – близько 3,5 млн гривень. І це, попри те, що вартість послуг мало змінилася (звичайний квиток коштує 50 грн, – УНІАН).

Я намагаюся максимально перенести ті практики, які були використані на моєму попередньому місці роботи [Музей Павла Тичини]. Не приховую, що коли випадає можливість поїхати за кордон, обов’язково відвідую музеї. І знаєте, що мене втішає? – Наш Музей на рівні. Якщо говорити про привітність, відкритість, ставлення персоналу до відвідувачів, про роботу з дітьми – ми можемо теж тренінги проводити нашим європейським друзям.

Є лише якісь елементи, які у нас дуже відстають. Наприклад, в експозиції є елементи архаїзму. Зараз у світовій практиці зовсім інша парадигма представлення колекцій в музеях. Якщо раніше потрібно було представити якомога більше експонатів, то зараз максимальну більшість експонатів представляють на сайті. А в музеї повинна бути, в першу чергу, жива емоція.

Ми поступово будемо долати опір тих, хто вважає, що ми руйнуємо Музей, і робити експозиції в нових дизайнерських варіантах.

Фото УНІАН

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × two =

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.