Черкащанам показали світ очима воїнів

Затишні хатинки, квіти, щасливі родини, зоряне небо, космос, веселка – на перший погляд здається, що ці малюнки чимось схожі на дитячі, бо більшість із них – яскраві й щирі. Але ні – їх малювали дорослі чоловіки. І зображували на них свої мрії. Дехто ж із воїнів, навпаки, навіть у мистецтві повертався до теми війни та болю, до того, що йому довелось пережити. В будь-якому разі, кожен такий малюнок – це маленька перемога над війною, вважають волонтери.

Виставку «Мистецтво жити. Світ очима воїна» презентували вчора в Черкаському обласному художньому музеї.  30 занять, 180 учасників, 250 робіт – такий результат арт-терапії з бійцями, які проходили медико-психологічну реабілітацію в Черкаському обласному госпіталі ветеранів війни.

Цей проект започаткований у 2015 році і триває й досі. Завдяки команді професійних художників із кафедри дизайну ЧДТУ вдалося створити щиру атмосферу, в якій чоловіки почувалися невимушено і могли розкритися, не переймаючись тим, як оцінять їх художні здібності й таланти.

DSC00386

«Звідти вони повертаються зовсім іншими»

– Ця виставка незвичайна, бо незвичайна і війна, яка триває вже четвертий рік. Думками я повертаюся у 2016-й, коли наш фонд написав проект «Я обираю успішне життя», — розповіла Лариса Когут, засновниця благодійного фонду «Час надії», який і виступив організатором та ініцатором цієї акції.  — Ми їздимо на фронт і бачимо, що відбувається, знаємо, якими хлопці йдуть туди, і якими вони звідти повертаються. Насправді, вони ніколи вже не будуть такими, як до війни. Нам, мирним жителям, це дуже складно зрозуміти, але це правда. Війна вносить свої корективи у життя людини.

lora_kogut

І тоді волонтери почали думати, чим можуть допомогти тим, хто повернувся з фронту і проходить реабілітацію. І їх зацікавила саме арт-терапія.

–  Ми бачили як у хлопців болить душа, — каже Лариса Когут. — Я військовий капелан і можу сказати, що коли болить душа, то болить вона сильніше, ніж тіло. Вони пережили стільки втрат, стресів, криз. Їм було складно на всіх рівнях. І одному Богу відомо, що відбувається в їхніх серцях.

Коли волонтери виграли премію для свого проекту, то змогли на спонсорську допомогу купити матеріали, фарби та пензлики. Під час презентації виставки вони подякували меценатам і всім небайдужим, хто долучився до цієї справи, а також керівництву музею, яке погодилося прийняти таку незвичайну виставку.

DSC00405

Допомогла знайти команду художників черкаська волонтерка Вікторія Гуро (яка, до слова знає що таке арт-терапія з практики – вона організовує «лікарняних клоунів», які ходять до онкохворих діток, щоб розважити їх, погратися з ними, помалювати). Саме вона підказала, що вже є група людей, готових цим займатися.

DSC00409

«Біжить і кричить : «Я не вмію малювати!»

В кожному малюнку з виставки – свій біль, своя історія, своє пережите лихо. Коли купували фарби, думали, що потрібно брати більше темних, бо все-таки це ж для людей, які пережили війну, — зізнаються волонтери. Однак тоді їм підказали – навпаки, треба брати більше яскравого, бо хлопці малюватимуть свої мрії.

– Я думала, переживала, як вони будуть малювати, як їх можна туди затягнути, але коли хлопці потрапляли на ці зустрічі, то виходили звідти зовсім іншими, – розповідає Лариса Когут.

Художники не приходили до бійців із порожніми руками. Вони приносили смаколики, і з усіх боків намагалися зробити так,  щоб це була атмосфера, в якій людина зможе відкритися.

DSC00459

– Пригадую перший день, коли художники вперше запрошували хлопців, — ділиться спогадами волонтерка.  – Коли ми прийшли, один боєць зазирнув, гепнув дверима – і тікати. Я не знаю, що він очікував побачити, але він побачив, що там щось малюють і побіг. Я вискочила і побігла за ним по коридору. Біжимо, а він кричить «Я не вмію малювати!». А я й собі —  «Я теж не вмію малювати!» Він мені – «А ти хто?» . І лише коли я сказала, що я волонтер і їжджу до них на фронт, він таки погодився туди зі мною зайти. Пам’ятаю, що він малював тільки олівцем, але дуже старався.

Коли хлопці виходили з арт-терапії, вони посміхалися, — кажуть волонтери. Щось відбувалося в їхніх душах. А коли вони не знали, що малювати, їх просто просили «забруднити листок». Така ідея теж декого цікавила. З цього все й починалося. Художники не «насідали», вони просто спостерігали і давали підказки.

DSC00454

«Вони малювали свої мрії»

Всю команду художників-волонтерів відзначили подяками благодійного фонду, зауваживши, що вони роблять неабияку​ важливу справу.

Серед них – викладачі, випускники кафедри дизайну ЧДТУ, молоді митці, Заслужені художники. Майже кожного четверга ці люди полишали всі свої справи і їхали до шпиталю, щоб позайматися з бійцями. І створювали там незабутню атмосферу.

– Кожна така зустріч була цікавою – і для них, і для нас. Пригадую одного чоловіка, який був сотником на Майдані. Він повів туди своїх знайомих, родичів, і дехто з них там загинув. Потім він пішов у АТО і знову пішли його рідні, і теж там загинули.  І ось він із цим болем, раною, яка в нього кровоточить, малює малюнок, де дівчина кидає запалювальну суміш. Він хоче позбутися цього, а воно за ним тягнеться, — розповіла одна з художниць. – Ми зі свого боку могли створити йому лише гарний настрій і атмосферу, де він міг би розкритися. Малюючи, людина «переносить» свій біль і думки на папір. Ми були там всі як діти. Насправді, це дуже класний стан.

DSC00435

Суть арт-терапії в тому і полягає, щоб людина передала свої емоції через малюнок. Декого з бійців, кажуть організатори, просто «попускає» після таких сеансів. Серед картин є такі, що відображають біль, ту ситуацію, яку хлопці ще не пережили. Однак більшість із них – яскраві, з думками про краще: кораблі, дороги, сім’я, що тримається за руки, хатинка, біля якої ростуть квіти, зелена трава, космос, зірки. Люди малювали свої мрії.

DSC00438

DSC00379

Є й картини з віршами, патріотичними написами. А один із бійців просто написав на аркуші паперу — «Я живий»…

DSC00425

Серед робіт, представлених на виставці, є і роботи художників, адже в тій обстановці, кажуть вони, їм і самим хотілося творити.

Подякували під час відкриття виставки і психологу, яка працює з бійцями у шпиталі. Насправді вона робить дуже вагому роботу, адже посттравматична психологія — зовсім інша. У нас мало таких фахівців, адже наша країна не воювала раніше, ні на кого не нападала, ми миролюбива держава.

DSC00428

– Коли почалася арт-терапія, Аліна дуже прониклася цим, — каже Лариса Когут. —  Вона сиділа з ними і творила, і коли бійці не могли малювати, допомагала їм. Є навіть одна така картина, де половину малював боєць, а іншу половину – вона.

За словами керівниці художнього музею, ця виставка діятиме ще місяць (на третьому поверсі будівлі) і буде безкоштовною. Тож усіх бажаючих запрошують прийти і побачити картини, які малювали наші захисники, дізнатися, про що вони мріють. Адже це, стверджують волонтери, хоч і не «витвори високого мистецтва», але теж частинка нашої історії.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three × three =